02.10
«Ти не забудеш, не переживеш, не змиришся. Ти будеш про це пам’ятати кожний день, кожну годину і кожну хвилину свого життя. Ти маєш навчитися з цим жити.»
Так сказала мені моя подруга і ці слова ось уже який день крутяться в моїй голові.
А жити таки хочеться!!!
Вчора я зовсім випадково дізналася, що почався жовтень. Звучить дивно, але так і є. Я знала, що він десь от-от має до нас прийти. Та коли в магазині продавець запитав: «Вже перше число?», я задумалась, а потім дуже зраділа від усвідомлення, що вже 1 жовтня. Сьогодні друге, але це вже не те… Отож вчора я цілий день усміхалася, бо настав другий місяць осені. Хоча, звичайно, не тільки по цій причині. Ще я усміхалася вже осінньому, жовтневому сонечку. Воно вже не так гріє, але дуже радує. Ще більше, ніж літнє. Бо влітку воно мусить бути, гріти, світити, а восени ми не знаємо, чи ще потішить своїм теплом воно нас завтра, або й вже через декілька годин. Люблю осінь.
Йду по перону і заплющую від сонця одне око. Смутно усвідомлю, що вже жовтень. І ще один жовтень. Та саме в цю секунду розумію: «Щаслива!». Може це сонечко так впливає на мене? Напевно так і є, бо мій настрій завше трохи залежав від погоди і від пори року. І змінювався він завжди швидко, як погода. Але мені чомусь здавалося, що в цьому немає нічого поганого.
Як Ви вже помітили, з сьогоднішнього дня писатиму українською. Чому? Може, це вплив Львову, може, людей. Але скоріше це зміна відбувалася всередині мене. Я усвідомила, що писати треба те, що відчуваєш і як відчуваєш, те, що думаєш і як думаєш. А думаю і відчуваю я українською. То навіщо шукати відповідні слова в російській, якщо можна набагато краще це написати рідною мовою?
Немає коментарів:
Дописати коментар